Як Україна втратила 3,7 млрд доларів США в своєму платіжному балансі

Колонка Олега Арестархова, директора з корпоративних комунікацій Group DF, для Interfax-Україна.

Український уряд має вчитися у більш успішних країн мистецтву захищатися і нападати.

Уряд в п’ятницю презентував результати Економічного аудиту країни і Векторів економічного розвитку країни до 2030 року. Аудит розкрив больову точку – Україна поки що не навчилась ефективно відстоювати міжнародні торговельні інтереси. Уряд вперше публічно і досить дипломатично визнав “асиметричність окремих укладених торговельних угод між Україною та іншими країнами”. Простіше кажучи, не всі країни дотримуються правил ЄС та WTO.

У презентації також сказано, що різні країни вже не соромлячись “застосовують інструменти політики протекціонізму, в тому числі з порушенням положень міжнародних договорів”. Говорячи людською мовою: глобальні торговельні війни все більше нагадують бої без правил. 

Для світових урядів криза стала перевіркою на профпридатність, здатність відстоювати інтереси своїх економік на світових ринках. У всьому світі в хід йде національний протекціонізм і галузева підтримка.

Те, що ми побачили в презентованому документі, на мій погляд, свідчить про певне переосмислення зовнішньоторговельної стратегії країни. Чи перейде Уряд від декларацій і красивих презентацій до конкретних дій, які дадуть швидкий ефект у вигляді зростання галузей і ВВП, у вигляді зростання зайнятості та поліпшення торгового балансу, ми побачимо зовсім скоро.

У контексті глобальних торгових воєн важливо розуміти одну базову догму. Щоб ефективно захищати вітчизняних виробників в торгових війнах необхідні політична воля і несприйняття корупції на рівні ДНК.

Все інше  – справа юридичної техніки, досвіду, сміливості та бажання.

Як конкурують уряди різних країн за ринки збуту для своїх виробників дуже легко побачити на прикладах висококонкурентних ринків.

Один з них – хімічна промисловість. 

У цьому матеріалі ми взяли лише одну галузь – хімію – і розібрали, як уряди різних країн відстоюють інтереси своїх виробників добрив (виробництво добрив в Україні – це 90% всієї хімічної промисловості країни).

Ця колонка – не просто “урок елементарної хімії” для тих, хто приймає рішення і впливає на промислову політику держави. 

Це історія про те, як внаслідок безлічі перемог та поразок одні країни стають багатшими, а інші – бідними.

Американська формула з багатьма невідомими

“Великі обсяги несправедливо субсидованого імпорту з Росії та Марокко завдають шкоди бізнесу американської Mosaic“, – про це йдеться в петиції найбільшого в США виробника фосфатів, спрямованої в червні 2020 року в Міністерство торгівлі та Комісію з міжнародної торгівлі США. Причина, через яку Mosaic звернувся до американської влади за захистом, стало те, що США в попередні роки дозволили трьом іноземним компаніям контролювати понад 50% ринку фосфорних добрив.

За цією петицією послідувало майже миттєве широкомасштабне розслідування торгової комісії США по відношенню до імпорту фосфатів з Марокко і Росії. Цікаво, що раніше Mosaic заявляла про зростання імпорту на ринок США, і спровокованим ним падінням цін на фосфорні добрива, що призвело до зупинки  випуску продукції на заводах Uncle Sam і Faustina (штат Луїзіана).

Не очікуючи рішення торгової комісії США, росіяни (“Фосагро” і “Єврохім“) і марокканці (“OCP Group“) – головні постачальники фосфатів на ринок США – пішли в контрнаступ. Вони різко скоротили постачання добрив на ринок США. Мета провокації – показати хто на ринку господар, викликавши дефіцит фосфатів на американському ринку та істотне зростання цін на фосфорні добрива через паніку.

Паніка підігрівалася в глобальних аграрних медіа, які пишуть про ринки добрив. Ціни на фосфати досягли 10 річного максимуму. Влада США звинуватила росіян у навмисному розігріве цін на американському ринку.

Висновок з цієї історії такий: істотна залежність від імпорту призводить не тільки до занепаду національних виробників. Головний ризик – імпортери можуть нав’язувати свої правила гри і здатні влаштувати справжній ціновий диктат на ринку за дуже короткий проміжок часу.

Хімічне лобі ЄС: захисна реакція

Може здатися, що ринки добрив Європи відкриті і лібералізовані – але це зовсім не так. В ЄС ринком заправляє жорсткий контроль і протекціонізм. Зокрема, продовжує діяти антидемпінгове мито на аміачну селітру з РФ. До 2018 року вона була встановлена в розмірі 47,07 євро на тонну. З листопада 2018 року вона була знижена до 32,71 євро на тонну, однак сама по собі захисна міра залишається досить ефективною і не дозволяє російським виробникам відкрито демпінгувати на ринку ЄС.

З дуже популярним серед європейських фермерів добривом КАС (карбамідо-аміачна суміш) в ЄС – досить схожа ситуація. В 2019 році Європейська комісія на 5 років подовжила дію мит на імпорт КАС з Росії (російські виробники займають близько 10% ринку КАС в ЄС). Для “Єврохіму” мито склало від 27,77 євро на тонну, для інших постачальників з РФ – 42,47 євро на тонну. Рішення було прийняте за підсумками спеціального розслідування Єврокомісії, ініційованого асоціацією Fertilizers Europe. Розслідування показало зростання імпорту КАС з Росії на 19,5% у вересні-грудні 2018 року, і цього виявилося цілком достатньо, щоб ввести жорсткі обмеження.

Звісно, Росія не погодилася з таким рішенням ЄС і в липні 2020 року оскаржила методику, яка застосовувалась при прийнятті даного рішення. Зараз Євросоюз готує ґрунт для нового удару. 23 жовтня 2020 року ЄС оприлюднив “Звіт про системні викривлення в економіці РФ”, положення якого важливо було б уважно вивчити і українському уряду. Значна частина доповіді стосується прямого чи непрямого державного дотування хімічної індустрії РФ, яка залежить від газового сектора РФ, який, в свою чергу, знаходиться під впливом і контролем Уряду РФ. Висновки звіту однозначний: низька ціна на російські добрива, які опиняються на ринку ЄС, – результат прямого і опосередкованого впливу цілої низки субсидій і пільг для хіміків в РФ. Серед факторів, що прямо або опосередковано впливають на вартість російських добрив, не тільки низька ціна на газ, але й субсидовані тарифи на залізничні перевезення, неринкова ціна на електроенергію, а також різні приховані фінансові дотації. Такі, як компенсації з держбюджету відсоткових ставок за кредитами (інвестиційними і на НДДКР).

Валдіс Домбровскіс, виконавчий віце-президент і комісар ЄС з торгівлі заявив, що оприлюднений звіт ЄС – новий додатковий інструмент, який дозволить боротися з недобросовісною торгівлею росіян в ЄС. “У нинішніх умовах глобальної кризи захист галузей від недобросовісної торгівлі має вирішальне значення. Наше антидемпінгове законодавство надає нам інструменти торговельного захисту при повному дотриманні зобов’язань перед WTO”, – сказав він.

Сьогодні очевидно, що нової хвилі антидемпінгових розглядів між ЄС і РФ не уникнути. Новий звіт просто дасть нове дихання і сильні аргументи європейським бізнес-асоціаціям, які продовжать витісняти виробників РФ з ринку ЄС. Фактично ЄС опублікував всю доказову базу проти РФ і факти антиконкурентної поведінки російських виробників. Заявникам доводити вже нічого не потрібно. Все вже доведено.

Показово, що ЄС захищається не тільки від російських постачальників добрив. Для підтримки своїх виробників добрив, “шлюзи” ставляться по всім ключовим імпортним потокам добрив. Наприклад, в 2019 році ЄС підвищила мито на американські добрива та хімічну продукцію з Тринідаду і Тобаго – досить сильного глобального гравця на ринку добрив. Пояснення європейських чиновників дуже просте: “країни продають свій товар в ЄС за ціною нижчою, ніж аналогічний товар пропонують місцеві компанії”.

Десятирічна торгова війна за ринки добрив за участю ЄС триває і буде тривати на всіх фронтах.

Воює не тільки єдина Європа. Воюють і окремі країни ЄС. Наприклад, Франція прийняла свого роду місцевий закон про локалізацію, за яким всі французькі фермери зобов’язані купувати 50% добрив виключно у французьких виробників.

Після Brexit Великобританія має намір ввести 6,5% мито на NPK і аміачну селітру з ЄС. Такі країни, як Туреччина і Польща пішли ще далі – вони винайшли і власні способи не пускати чужі добрива до себе. Використовуються нетарифні методи витіснення імпортерів. І ці кейси – хороші приклади для вивчення.

Турецький гамбіт: всі методи хороші

Історично Туреччина до 2016 року була найбільшим імпортером аміачної селітри, щорічно впускаючи в країну більше 600-800 тис. тонн продукції. Ключовими постачальниками були – РФ, Україна та низка інших країн. У 2016 році турецький уряд перевернув ринок добрив з ніг на голову. Спочатку Туреччина заборонила імпорт аміачної селітри, а також ввела жорсткі обмеження діяльності імпортерів хімічної продукції. Формально, посилення контролю відбувалося в рамках заходів безпеки в країні, викликаних серією терактів.

Проте є дуже цікавий момент: після введення цих обмежень, турецький уряд взявся усіляко розвивати і підтримувати місцевих виробників. Турецький виробник аміаку і аміачної селітри – завод Gemlik Gubre San – був приватизований і увійшов до складу великого міжнародного турецького холдингу. Уряд запровадив спеціальну програму розвитку хімії, що включає податкові та інвестиційні пільги. Це привело до істотних інвестицій в хімічну галузь Туреччини і розширенню потужностей. Паралельно робилися кроки по витісненню імпортерів.  Трейдери-імпортери, які працюють на турецькому ринку, в тому числі і українські, відчули неформальні методи тиску. Ні, до них не приходили з перевірками. Імпортерам просто блокували збут, аж до прямих вимог фермерам не купувати іноземні добрива.

Така жорстка протекціоністська політика, що межувала з торговим свавіллям, швидко вивела Туреччину в число найбільших гравців на світовому ринку добрив. І тепер вже Туреччина з року в рік нарощує експорт добрив в Україну. Хоча ще 6-7 років тому все було точно  навпаки. Проста цифра для прикладу: імпорт аміачної селітри в Україну з Туреччини з 0 в 2016 році виріс до 160 тис. тонн в 2019 році.

І це тільки старт. Адже зараз Туреччина  продавлює Угоду про Зону вільної торгівлі з Україною і просить нульове мито на імпорт добрив. Цей факт офіційні протоколи замовчують.

Jak kto dba , tak te ż i ma

Наші сусіди поляки пішли ще далі – Сейм Польщі вніс поправки до “Закону про добрива” і прийняв особливі технічні вимоги до добрив, що ввозяться на територію Польщі. Результат – багато імпортерів просто були відрізані від можливості завозити в Польщу свою продукцію. Наприклад, з 1 серпня 2021 року використання карбаміду в сільському господарстві Польщі буде заборонено, якщо він не містить інгібітор уреази або біорозкладані покриття.

Справа в тому, що Польща, як і Україна, зі своїм досить розвиненим агропромисловим комплексом, давній об’єкт експансії РФ. І чим хитріше поляки ставлять обмеження (насамперед проти російських добрив), тим агресивніше та вишуканіше на польський ринок намагаються увірватися підприємства російського хімпрому.

У 2012 р польська Grupa Azoty (№1 виробник добрив в Польщі) стала об’єктом спроби недружнього поглинання російською компанією “Акрон”.

“Акрон” скуповував акції через афілійовану Norica Holding S.à г.l. Польський виробник цікавив “Акрон” для розширення ринку збуту. Логіка “Акрона” зрозуміла: якщо ЄС закриває свої ринки добрив різними митами і новими нормами, то можна просто купити своє європейське підприємство, постачати туди свою сировину (апатитовий концентрат, аміак, калій), і продавати в ЄС продукцію більш глибокого переділу. Вже в якості європейського підприємства.

Але реалізуватися повністю планам “Акрона” завадили. Консолідацію контрольного пакета заблокували шляхом прийняття спеціального закону “Про контроль над деякими компаніями”. В результаті, в 2014 році “Акрон” наростив свою частку в підприємстві до максимально дозволених 20%, але повністю поглинути національного виробника не зміг.

Протягом наступних 5 років Польщу буквально захлиснуло хвилею російських добрив. Войцех Вардацький, президент правління Grupa Azoty, неодноразово заявляв, що компанія не може протистояти російському імпорту. За його словами, дешевий газ – безперечна конкурентна перевага росіян. “Росіяни вирішили взяти під контроль ринок добрив Польщі і не зупиняться в своїй експансії”, – сказав він.

Але поляки знаходять новий козир: російські виробники не підкоряються жорстким нормам ЄС щодо добрив (технічним, екологічним), які зобов’язані дотримуватися такі виробники як Grupa Azoty.

Як будуть захищатися поляки – ми побачимо вже найближчим часом.

Українська з перцем

Логічно, що український ринок добрив з ємністю споживання близько 2 млрд дол. на рік – привабливий об’єкт для експансії. Перш за все, для експансії російського хімпрому з його агресивною стратегією та дешевим газом, що є основною сировиною для виробництва азотних добрив.

Кожна спроба України обмежити російську експансію традиційно стикається з жорстким протистоянням на всіх рівнях і, як правило, оскаржується в судах.

Частка РФ на українському ринку добрив росла аж до введення ембарго на поставку російських добрив в 2019 році. З цього моменту імпорт на українському ринку різко стали нарощувати інші країни, раніше абсолютно непомітні на ринку добрив.

Так, за останні 3 роки (2017 – 2019) Болгарія наростила імпорт азотних добрив в Україні з 5,9 тис. тонн до 148 тис. тонн в 2019 році. Грузія, де найбільший виробник добрив “Руставі Азот” з 2017 року підконтрольний російській групі АФК Система, наростила імпорт продукції в Україну з 0 до 194 тис. тонн. Туреччина за цей період наростила імпорт в Україну з 0 до 162 тис. тонн; Литва – з 12 тис. тонн до 150 тис. тонн; Польща з 8,6 тис. тонн до 141,3 тис. тонн.

При цьому показово ось що. Зростання експорту з цих країн збігається з обсягами імпорту аналогічної продукції в ці країни з Росії. Таким чином, є всі підстави вважати, що РФ знайшла спосіб обійти ембарго і продовжувати свою експансію на український ринок через посередників в сусідніх країнах.

Як це працює? Дуже просто.

Товар завозиться в третю країну, там або пакується в біг-беги іншого виробника або просто заміщається на товар місцевого виробництва і завозиться в Україну як литовський, грузинський, польський і т.д. Природно, виникають питання до сертифікатів походження, але якщо відбувається взаємозаміна товару, то ця проблема практично відпадає.

Інший спосіб – давальницька схема. Аміак, наприклад, з Росії їде в Грузію, Туреччину, Литву. Там з аміаку робиться селітра і вже як грузинська, турецька або литовська заїжджає в Україну. Таким чином, за рахунок російського аміаку інші країни забезпечують робочі місця на своїх підприємствах, а також нарощують свій експортний потенціал. У цьому ланцюжку заробляють всі, крім України, купуючи імпорт і дотуючи економіки сусідніх держав, і в кінцевому підсумку – економіку РФ.

Мінус 3,7 млрд доларів США

До 2020 року частка імпорту по деяких позиціях азотних добрив перевищила 70%, а за останньою статистикою Союзу хіміків України кількість робочих місць на вітчизняних підприємствах з виробництва добрив скоротилося на третину – з 27,4 тис. до 19,2 тис. Україна втратила за 4 роки 8 тисяч висококваліфікованих робітників і заплатила за імпорт іноземних азотних добрив майже 3,7 млрд дол. США. Це підсумок фінансових і людських втрат в торговельній війні, яку Україна повністю програла. І що б не говорили лобісти імпортних добрив, доводячи позитивний ефект для українського АПК від імпорту, рахунок збитків на табло. Як по своїй суті збитковою є і сама ідея опори вітчизняного аграрія на імпорт, яка активно нав’язується уряду і керівництву країни.  

У травні 2020 року Мінекономіки і МКМТ (Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі) завершили спецрозслідування щодо імпорту азотних і комплексних мінеральних добрив, ініційованих українськими виробниками, які просили ввести обмежувальні заходи, щоб забезпечити завантаження підприємств хоча б на рівні 80%. При цьому не менше 25% ринку пропонувалося  залишати імпортерам.

Результати розслідування Мінекономіки однозначно вказували: “обмежувальні заходи щодо імпорту добрив – необхідний захід для усунення дисбалансів на внутрішньому ринку України і відповідають національним інтересам України”.

Попри ці висновки та  рекомендації МКМТ відмовляється вводити захисні заходи і залишає український ринок повністю відкритим для імпорту мінеральних добрив.

Таке рішення “продавлювалося” цілим пулом зацікавлених груп. Не тільки лобістами російських компаній та трейдерів, які заробляють на перепродажі російських та інших імпортних добрив. На одному боці з імпортерами опинилися і лобісти великих аграрних холдингів, що переконали перших осіб держави проігнорувати запити українських виробників добрив. 

Зараз українські хімпідприємства в суді намагаються оскаржити рішення МКМТ. Окружний адміністративний суд переніс розгляд справи про введення квот на січень 2021 року. А тим часом імпорт продукції російського походження продовжує наростати, заповнюючи український ринок. Якщо ціни на газ підуть вгору, російського імпорту, завезеного через інші країни, стане ще більше.

Висновки: про багаті та бідні країни

Рішення про введення обмежувальних заходів на ввезення тієї чи іншої продукції

завжди стикаються з жорстким протистоянням різних зацікавлених сил. Захищаючи свої ринки від недобросовісної конкуренції, уряди різних країн змушені приймати жорсткі і непопулярні рішення.

Так чому ж одні країни продовжують жорстко захищати національні інтереси, а інші – здають свої інтереси при найменшій протидії?

Традиційно, найбільш сильні позиції у країн, в яких є єдині чіткі правила гри і, що важливо, чітка стратегія. ЄС, США, Індія, Китай, Туреччина, Бразилія, Саудівська Аравія – всі ці країни строго слідують розробленим стратегіям підтримки хімпрома мінімум на 3-5 років. Стратегіям, які передбачають не тільки захист ринку, а й комплекс заходів по залученню масштабних інвестицій в галузь.

В Україні досі відсутня єдина стратегія ведення торгово-економічних відносин і стратегія розвитку галузей. Як результат – повна беззахисність України в торгових війнах, корупція чиновників, непослідовність в прийнятті рішень і вразливий національний виробник.

Перебуваючи в стані війни з Росією, ми продовжуємо закуповувати добрива, які виробляються в цій країні. Хочете в цьому переконається? Зайдіть на сайт Розетка і введіть в пошуку “Акрон” (один з найбільших російських виробників).

Міністр економрозвитку Ігор Петрашко в своєму інтерв’ю виданню “Українська правда” сказав, що в Україні одні з найгірших умов в рамках СОТ. “Усі країни займаються захистом своїх територій, стимулюванням своїх виробництв, розміщенням продуктивних сил на своїй території, соціальною відповідальністю. (…) Нас витискали з ринків. Ми були, як аборигени з “погрємушками”. З ним важко не погодитися. Однак саме Ігор Петрашко очолює МКМТ, яка залишає Україну в цілому, і українських хіміків, по суті, тими самими аборигенами з “погрємушками”. Причому на своєму власному ринку.

І ці історії торгових воєн – це не просто показові історії про те, як уряди різних країн можуть тримати удар в торгових війнах. Це нові глави книги про те, як багаті країни стають багатшими, а бідні – біднішими.

Якою українська хімія вийде з 2020 – 21 року? Все залежить від політики захисту інтересів своїх галузей, свого бізнесу. Не тільки хімпрому, а й всієї промисловості в цілому. Все залежить від “зубастості” і непідкупності уряду, від справжньої щирої відданості чиновників національним інтересам.

Україна має навчиться грати за новими правилами. І дуже схоже, що до нової влади це усвідомлення поступово приходить. У презентації уряду дипломатично сказано, що МКМТ “має удосконалити механізм проведення антидемпінгових розслідувань і навчитись захищати вітчизняних виробників від демпінгу з боку імпортерів”. Я сформулюю менш дипломатично. Сьогодні, під час кризи, Україна повинна навчитися діяти нестандартно і “показувати зуби” і характер у торгових війнах.

Щоб перемагати, потрібно бути в кілька разів сильніше. Потрібно бути сміливіше та нахабніше. В іншому випадку, даючи “зелене світло” імпортерам, віддаючи без бою цілі сектори економіки, такі як хімія, країна робить вибір на користь залежності, падіння економіки, безробіття та бідності.