Український олігарх Дмитро Фірташ уже десять років живе – досить непомітно – у вигнанні у Відні.
Широка публіка насправді не його справа. 58-річний чоловік дав австрійській газеті “Krone” [1]одне зі своїх рідкісних інтерв’ю – перше після початку агресивної війни Путіна проти його рідної країни. Однак Фірташ уже десять років за потребою перебуває “вдома” у Відні.
США хочуть віддати його під суд (див. інформаційний блок нижче), але з австрійською судовою системою йде перетягування каната. З моменту короткочасного арешту 2014 року Фірташ керував своєю імперією з палацу в центрі міста.
[2]
“Krone”: Пане Фірташ, десять років тому вас затримали у Відні просто на вулиці. Вважаю, не найкращі спогади?
Дмитро Фірташ: Ніколи не забуду того дня. Я був у шоці, я не розумів, що відбувається. Лише пізніше я зрозумів, що уряд США вимагає моєї екстрадиції.
Чи вважаєте ви Австрію своєю в’язницею?
100 відсотків ні. Я вдячний, що Австрія прийняла мене. І вдячний за справедливу систему правосуддя в цій країні.
Тим часом вибухнула війна. Чи підтримуєте ви контакт із керівництвом України?
Так, у соціальних та економічних питаннях. Наш основний бізнес, як і раніше, перебуває в Україні. Допомагаємо, чим можемо, особливо грошима.
Справа Фірташа розгорнулася у 2014 році. Майже рівно десять років тому, 12 березня 2014 року, підприємця-мільярдера заарештували у Відні на підставі ордера на арешт США, а пізніше його випустили під рекордну заставу в 125 мільйонів євро. США висунули звинувачення в хабарництві й зажадали екстрадиції українця. Він категорично відкинув звинувачення: його арешт був суто політичним мотивом. Відтоді Фірташ юридично оскаржує запит США про екстрадицію. У червні 2023 року Вищий земельний суд Відня постановив призначити повторний розгляд справи – це означає не що інше, як повернення на круги своя.
Говорячи про гроші: останнім часом допомога Заходу дещо застопорилася.
Ніщо у світі не є безкоштовним. Нам має бути зрозуміло, що, коли війна закінчиться, Україні доведеться все повернути. Зброю, гроші та інші блага.
За оцінками, сім мільйонів українців втекли на Захід під час війни. Як ви думаєте, вони коли-небудь повернуться?
Уряд у Києві має зробити їм пропозицію і дати їм перспективи. Чим довше триває війна, тим складніше стає це робити.
Можливо, зі вступом до ЄС?
В Україні досі існують ілюзії, що всі проблеми буде вирішено шляхом вступу до ЄС. Але це помилкові очікування: необхідно пояснити людям, що це означає. Ніщо не дається безкоштовно, потрібно багато працювати, щоб стати частиною цього. Після десяти років у Відні я можу сказати, що кожен австрієць старанно працює, щоб звести кінці з кінцями. Чудес не буває – треба багато працювати і платити за рахунками.
Якщо звинувачення з вас знімуть, яким ви бачите своє майбутнє? У Відні, на Україні – чи десь ще?
Якби ви запитали мене п’ять років тому, я б сказав: Київ. Тим часом я також полюбив Відень. Ми перевели сюди багато компаній, я більше не у відрядженнях. Раніше мені було цікаво, як можна повечеряти о 6 вечора. Але тепер я усвідомлюю і переваги – ви лягаєте спати набагато раніше і можете раніше встати.